[Украинцы Приднестровья]

РОСІЙСЬКІ ГАЛЬМА І ГЕОПОЛІТИКА Наш північний сусід ніколи за 300 років не припиняв свої імперські устремління. Отримавши інколи по пиці (Конотоп, Крим ХІХ століття, Порт-Артур, 1-а світова війна), він, очухавшись, знов сунув своє рило в чиєсь чуже корито. Навіть взяття в принизливий полон турками їхнього “великого” царя Петруху не зупиняло амбітного і нахабного москаля. А все тому, що він подібно тим же туркам воював кров’ю чужих яничар. В тому ж розгромі війська Петра, де відбулося згадуване принизливе полонення, на Пруті були знищені керовані ним війська з тих же українців. Та і в отриманому нокауті ХІХ століття від європейців в “городе русской славы” Севастополі серед загиблих було теж 90 % українців (згадай хоча б того ж вінницького Самійла Кішку). По такій старій звичці нецивілізовано вести себе по відношенню до сусідів і після фіаско в Афганістані, відчуваючи початок розвалу імперії, Москва почала закладувати свої "подлянки" так званим "братнім" народам. Таким чином з'явилися гарячі точки на теренах ще існуючого Союзу. Ферганська долина, Сумгаїт, Карабах, Південна Осетія, Абхазія, Придністров'я - ось де закладувались міни, керовані з Москви. До цієї обойми повинен був потрапити і Крим.

Як я вже згадував, ******* за допомогою козаків завоював Крим (хоч тут він не розпускав казочки про добровільне приєднання) і почав окуповувати його своїм людом. Це були спочатку малорішучі кроки, бо можливостей для асиміляції місцевих мешканців (неєдиновірців) було мало. І лиш Сталін пішов на відвертість намірів москалів - він просто вигнав місцевих жителів з півострова, чим реалізував давну мрію Москви. Але з вкоріненням на цю територію все того ж непосидющого дома жителя Нечорнозем'я не зовсім вийшло. Завербований сюди тамбовець почав масово тікати назад додому, тому що не знав як вижити в незнайомому кліматі. Півострів без корінних мешканців хирів на очах. Тому Хрущов пішов на рішучий крок і передав Крим для реанімації Україні. Переселені з півдня України селяни, які були знайомі з подібним кліматом, та підведена дніпровська вода спасли півострів від запустіння. Так формувалося сучасне населення степового Криму. А ось побережжя Москва віддала все ж на окупацію своїм опричникам - відставникам з КГБ, флоту та іншій мілітарній шантрапі. В такому стані півострів відколовся з Україною від імперії, метрополія якої з журбою спостерігала за цим процесом. Але лиш пройшов перший шок була дана команда своїм опричникам діяти. Так почалася "мєшковщина" по дестабілізації ситуації на півострові. Невпевненість молодої держави могла привести до успіху планів Москви, але тут Л.Кравчук зробив саме видатний хід за своє правління. Він не став лякати мєшковців зброєю чи іншою дурнею, а просто пустив слух про перекриття дніпровської води на півострів. На це трудовий степовий Крим відреагував адекватно - Куніцин і компанія проголосили, що в випадку проголошення півострова частиною Росії степові райони перейдуть в склад Херсонської області, чим вирвали півострів з когорти підконтрольних Москві гарячих точок. Погасило також плани москалів повернення додому татар, які є більш рішучими та організованими ніж "толерантне" українське населення. Але москалі і цим кроком залишилися задоволеними - не вдалося з'їсти, то хоч надкусили. І це надкушування, щоб довше не загоїлось, вони прикрили (як сіллю на рану) своїм Чорноморським флотом і послідуючими “Тузлами”.
За ці 17 років Москва робила нам багато "подлянок" - як мстивий чоловік, від якого пішла дружина. Знищення вкладів українців в Ощадбанку, фактичне витурення нас з рубльової зони, пограбування при поділу загальносоюзного активу, доведення до банкрутства наших підприємств шляхом відвертого і цілеспрямованого розірвання економічних зв'язків і потім скупівля їх за безцінь, нахабність поведінки фактично окупаційного Чорноморського флоту, постійне втручання в нашу внутрішню політику, відверте хамство по Тузлі, енергетичний шантаж - це не весь перелік дій сусіда, який називає себе нашим родичем і підписує з нами якісь договори "Про дружбу".
"Белое солнце пустыни" - ось фільм, який відображує в повній мірі російського загарбника. Кульгавий Тімур на тому світі перевертається від злоби за свою помилку. Якби він продовжив очищати євразійський степ від спадкоємців Чингізхана, то не тамбовський мужик наводив би "порядки" в Середній Азії, глузуючи з представниць гарему. А узбек привчав би жінку цього тамбовця носити покривало на лиці, щоб прикрити синці під очима від п'яного чоловіка. Цей "чурка" пояснив би тамбовцю той факт, що коли він ще по деревах лазив, пращури "чурки" придумували елементи алгебри. Але цього москалю не зрозуміти, він продовжує в силу свого невігластва та нахабності всіх і вся вчити як жити і совати свій брудний ніс в чужі корита. Повторюся - не вдається з'їсти, то хоч понадкушує "в зоні свого впливу".
Діставши в ХІХ столітті прозвище "жандарм Європи", цей спадкоємець монголів і зараз заставляє бути європейців наготові від своєї малоцивілізованої непередбачуваності. Цей псевдовеликий народ навіть в ХХІ столітті відкрито заявляє про "зони свого впливу", а потім дивується чому всі від нього шарахаються під ковпак НАТО. Він любить "миротворити" своїми опричниками. "Миротворив" він з монголами кров'ю Київ, а також Новгород, Батурин, Будапешт в 1956 році, Кабул в 1979 році, полонених поляків, литовця, українського селянина, гордого чеченця. Тепер він "миротворить" маленьку Грузію, яка наважилась дати ляпаса нахабі. Очухавшись від поразки в кінці 80-х років, знову набравши трохи нафтодоларів, цей напівєвропейський недоросль знову починає тероризувати світ, зачіпаючи і неокріпшу нашу країну.
Якщо США з їх імперськими замашками навіть своїм бувшим ворогам допомагали піднятися через план Маршала, то Росія, використовуючи державну слабкість своїх бувших колоній, хватала в них все, що "погано лежить". Скільки економічних потужностей України зараз знаходиться в руках москаля - одному Богу відомо. Москві вигідні пройдисвіти типу Туркмен-баші чи Януковича, які самі віддають задарма газ чи Луганський тепловозний завод. "Гроші не пахнуть"- говорив наш Л.Кучма. Пахнуть та ще й як. З приходом англійських чи німецьких - на виробництво приходить дисципліна, висока продуктивність через якість праці та виробленого продукту. А Лисичанський нафтопереробний завод під орудою москалів продовжує виро***** для нас дьоготь під маркою бензину, беручи за нього гроші як за якісний продукт. А таких, “керованих” москалями ЛАЗів, на нашій шиї досить.
Шантаж, погрози, використання нашої внутрішньої гнилі - ось методи неоколоніалізму Москви. Їм як кістка в горлі неконтрольовані ними Ющенки та Саакашвілі. Навіть недолугість їхнього супротиву бісить незбувшийся "3-й Рим". Як я вже констатував, вони братаються з бувшими гітлерівськими вояками, але продовжують люто ненавидіти воїнів УПА. Причина одна - вони терпіти не можуть нескорених ними людей, які до того ж вказали хаму що він хам. І недаром розумний та порядний Н.Амосов перед смертю вказав в якості головної загрози Україні свою батьківщину (Росію), яку він по суті розпізнав, лиш живучи за її межами.
Англія після розвалу імперії зберегла Британську співдружність, яку об'єднують спільні здобутки в культурі. Вона після відколу Індії не ставила палки в колеса останній. А Росія пробує зберегти навколо себе колег по спільному невігластву в імперії. А такі були в вигляді поневолення народів Східної Європи, внутрішнього деспотизму, голодоморів та страху на весь світ від непередбачуваності "імперії зла". На цей час нас поєднує тільки спільне горе в вигляді "прихватизації", п'янства, наркоманії, побутового хамства, кількості ВІЛ-інфікованих, зруйнованої екології та поширеного "Мать твою...". Росія живе канонами початку ХІХ століття, тому не може зрозуміти, чому Австрія не залишила "зоною свого впливу" хоча би Чехію чи Словаччину і тепер живе поряд з ними як добрий сусіда. Підлістю та агресивністю друзів собі не замаєш, тому, я впевнений, що цей менторський гонор недовго будуть терпіти навіть Лукашенки з Назарбаєвими. Тільки невігласи в Кремлі наступають на ті ж граблі, які так ошелешили по лобі сербського “гегемона” на Балканах. Дійде з часом і до нашого жлоба, що негоже цілувати руку тому, хто тебе постійно зневажливо б'є по пиці і від- ручання верто зачисляє в когорту своїх ворогів. А українським Петровим стане зрозумілим, що їх на одному рівні обдирають та називають "салоїдами" разом з Петренками та Петрівими. Петрова з донецької шахти Москва "кидонула" на користь Караганди чи Кузбасу ще років 30 назад, може "кинути" ще не один раз (москалям "по барабану", що вони хотіли під час газових баталій ради своїх амбіцій відрізати Донбас і Крим від газу). Так що думайте громадяни України - на чий млин воду лити, свій чи чужий. При нашому розбраті в однаковій мірі постраждають - і Петренки, і Петросяни українського "розливу", і Петрови, і Петріви. І ділить нас на табори, в першу чергу, не Москва, а наша внутрішня дурість. Пора вже розглядати європейську цивілізацію не через московську лінзу, а напряму, своїми очима. А в сторону Європи рухатись потрібно не лише Україні, а й Росії, відкинувши збанкрутілі думки про побудову якоїсь "своєї" цивілізації. Кишка в вигляді розуму в останньої виявилась дуже затонкою для цього, а тут ще й "лафа" з нафтодоларом може скінчитися. А шантажем в вигляді ціни на газ друзів собі не замаєш. А відносно України, то ******* повинен поставити їй великий пам’ятник хоча би за те, що вона подарувала Росії борщ, ціну якого в кожноденному нинішньому житті росіянина важко переоцінити.
Отже ми розглянули наші взаємовідносини з Росією. А як дивиться на нас взагалі навколишній світ? Перше, що потрібно відмітити, це відносна егоїстична заклопотаність кожного з світової спільноти, хоча, на відміну від Росії, Захід протягує все ж свою руку допомоги. Але тут на перешкоді стоять дві наших невіглаські риси. Про першу – це те, що нам готові ДОПОМОГТИ, А НЕ РОБИТИ ЗА НАС. Європейці, наприклад, нинішню нашу ситуацію (в часи подолання політично-фінансово-економічної кризи) охарактеризували так – «Важко спасати Україну проти її волі». До другої відноситься наша невпевненість в собі, яку ми називаємо скромністю. Але "скромних" не дуже помічають. Ми в свій час сором'язливо віддали зроблену за рахунок експлуатації нашого селянина-раба атомну зброю. Світ цієї "шляхетності" так і не помітив. Ми постраждали колись від невігластва Москви через Чорнобиль. Після чого на прохання світової спільноти зовсім припинили продукційну експлуатацію всіх енергоблоків станції, що для нас було економічно невигідно. Ви думаєте світовий тугодум оцінив достойно це і розбирався в пошуку конкретного винуватця аварії світового масштабу, диференціюючи нас від Москви? Дзуськи, для нього ми всі "рашен", а отже і невігласи. Я не дарма підкреслив такі неординарні події, щоб відмітити, що якомусь перуанцю чи корсиканцю не до нас з нашою історією та проблемами. Егоїстичний світ, для прикладу, ще довго буде ігнорувати проблемою немаленького народу курдів, над яким історія просто познущалась. Це буде до тих пір, поки курд не грюкне так на цілий світ, що про нього почують і папуаси. Отже і ми не повинні бути невиразними в своєму житті, щоб на нас теж "звертали" увагу. Не обов'язково це робити постійною нахабністю, як це робить весь час описуваний попередньо наш сусіда. Але й не потрібно весь час бути перед усіма "на задніх лапках", по типу того як анулювали ми свій контракт на поставку харківських агрегатів на атомну електростанцію в Іран. Такий стан перекреслює всі наші потуги бути поміченими світовою спільнотою. Ця невиразна поза не може достатньо компенсуватися кількістю олімпійських медалей чи запуском "Зенітів" в космос. Людство звертає увагу на особистість, а Україна поки що не є такою. В чому ж причина? А все упирається в кожного з нас. Доки ми не збудуємо щось достойне під ім'ям України, доки не станемо цінувати і поважати нами збудоване - доти для алжирця чи малазійця ми всі будемо "ніхто". Тому й геополітика будується навколо нас подібна. Німцю та французу ліньки розбиратися - хто перекрив газ в Європу. Та й навіщо їм напружувати мозок, коли сам "*****" розколовся в думці, частково ставши на бік супротивника в спорі. Як я не критикував попередньо Тимошенко, але вона хотіла, хоч і не дуже вміло ради набору передвиборних очок, поставити шантажиста на місце. Їй це в повній мірі не вдалося, тому що ті, кого вона так вперто захищала від холоду (південно-східні регіони), підло почали її бити в спину невіглаською критикою. На цей захист «путінщини» в Україні стали ті, родичів чи земляків яких часто в Росії тримають в ролі справжнього раба, забравши на вимушених заробітках документи і всяку гідність. Геополітика починається з поваги до себе - як не критикують американці недолугого Буша-молодшого, але не роблять йому підлі підніжки. Ось чому я не буду аналізувати дії наших дипломатів, бо не відчуваючи єдності за спиною, ва-жко не робити помилок в своїх професійних діях. По цій причині ми поки що являємося лиш об'єктом геополітики, а не суб'єктом її активного творення. Тільки після сформування нашого спільного та єдиного "я" навколишній світ помітить нашу чисельність, географічні розміри і почнуть поважати всі - від пихатого американця до нахабного москаля.
В світі вже немає такої біполярності як ще 20 років назад. Залишився один лиш супергравець (США), з яким ця одинокість вже грає злі жарти. Як безконтрольне дитя американці почали робити такі дурниці, імідж після яких прийдеться довго відмивати. Балкани та Ірак майже приблизили США до відомого всім жандармства Москви. Замість модернізації діяльності ООН зарозумілі "носії демократії" вирішили почати підміняти цю світову організацію, що вже їм боком вийшло, в тому числі і фінансовим. Правда до останнього також привела економічна зарозумілість, яка кинула в кризову прірву не тільки США, а й прив’язану до їх воза світову економіку. На поправку цих суперпомилок Вашингтон змушений буде зосередитися десь років з десять. Тому він ближчим часом кине займатися такими дрібницями як Україна, лиш збоку поглядаючи щоб останню не проковтнула повністю Росія. Тому залишимо цього гіганта і поглянемо також на інших великих гравців світової політики. Європа продовжує шкутильгати на відому свою хворобу. Відсутність централізованої і консолідованої зовнішньої політики продовжує робити її слабкою на стадії прийняття рішень. Вона навіть не зуміла зупинити розгнузданість Сербії під час розпаду Югославії, де Мілошевичі по типу “великих” москалів пробували господарювати в “зоні свого впливу”. Якби не рішучість (занадто необдумана і попередньо критикована) американців, то там би ще довго лилась невинна кров. Цим користуються також не зовсім цивілізовані світові гравці як Росія та Китай, які, на мою думку, залишаються більшою загрозою ніж Іран чи Північна Корея. Узурпація Тибету Пекіном та розгнузданість Москви на Кавказі - це всього лиш потенційні квіточки від цих політичних режимів. І до нашого лиха один з цих розбишак живе по сусідству. Як показали останні 10 років Москва продовжує розколювати Європу своїми старими прийомами. Німеччину вони нейтралізували "газовим" зв'язком і вдовбленими спогадами результатів 2-ї світової війни. Італійських Берлусконі КГБешники просто купляють. А Францію вони використовують на вже протухлій незалежності від американців. Париж так вперся в непослуху Вашингтона, що не помітив як опинився в фарватері Москви. Це все мені нагадує поєднання кичливості та недолугості головних політичних гравців Європи перед 2-ю світовою війною, коли вони в своїх розбещуючих перинах "проспали" Гітлера та Сталіна. Хоча все ж таки вони інколи (для профілактики) ставлять зарвавшийся Кремль на місце, як це було з намірами про модернізацію нашої головної труби. Але це як зарвавшогося хулігана трохи потріпати за вухо. Тому скільки поляки з литвинами зараз не сигналізують в своїй комунальній квартирі про потенційну загрозу, крім британців їх майже ніхто не чує. Навіть дрібні новосели типу словаків, які зуміли втекти від московського гегемона під захисний ковпак НАТО, сидять сумирно, піджавши хвости, бо посаджені на "газову голку", як і ми з вами.
Все це я описую лиш з однією метою - безпека і добробут в нашій хаті залежить майже виключно від нас самих. Зрозуміло, що світова спільнота не дасть нам попасти знову в колоніальний стан. В силу збереження своїх «перинових» умов передові країни не допустять і надуманого розколу України, бо струси подібного в великій нашій країні зачеплять і ці їхні перини. Але їм зовсім байдуже те, що ми самі залазимо в стан обдираю-чого нас неоколоніалізму. Тому нам потрібно засвоїти помилки Б.Хмельницького і шукати головну опору нашого життя в своїй хаті. А, привівши себе в цивілізований порядок, лиш тоді помітимо, що не ми до когось, а до нас напрошуються в друзі інші народи. Нам після цього залишиться лиш виконати такі слушні настанови наших мам - "з поганими не дружіть".